Я на своєму досвіді зрозуміла, що молода сім’я має жити окремо. І за цей урок мені довелося дорого заплатити. Ми з чоловіком одружилися, коли ще студентами були, стали жити в одній квартирі з Андрієвою матір’ю. Андрій працював, але грошей на те, щоб винаймати окреме житло у нас не було. Свекруха з самого початку просто жа хливо до мене ставилася, не як до людини, а як до тварини якоїсь. Мені було страաно виходити з кімнати, в туа лет я терпіла до останнього, щоб сходити тоді, коли Андрій був удома.
Андрій мене завжди захищав, але він надвечір приходив додому. Він не очікував, що його мама може так поводитися і на неї дуже обра зився. Він пообіцяв мені, що за першої ж нагоди ми поїдемо. У цьому пеклі я прожила рік. Свекруха могла щось важке в мене запустити за те, що, на її думку, голосно ходжу. Вже не кажу про ті слова, що постійно без приводу звучали на мою адресу. Переїзд на орендовану квартиру став однією з найщасливіших подій у моєму житті.
Після цього ми з Ніною Ігорівною не спілкувалися, Андрій навіть заблокував її номер. Минуло десять років, і вона звідкись знайшла його номер, подзвонила, щоб поскаржитися на невістку, що тепер з нею живе. -Вона дикунка якась, з кімнати страաно вийти, — скаржилася свекруха. Дивно, але вона описувала все те саме, що робила по відношенню до мене. Прислухаючись до її розповідей, я подумала, що «ефект бумеранга» існує.