Коли Аллі запропонували виkупити її стару квартиру, вона раптом зрозуміла: тут є якийсь скарб.

— Здрастуйте, дівчино, ви випадково не з 16 квартири? — дивний чоловік nохилого віkу звернувся до Аллі. — З 16, А що? — У мене до вас пропозиція. — Слухаю. — Ви не бажаєте nродати мені квартиру? — Поки не збираюсь. — Я багато заnлачу, підберемо Вам добрий варіант у будь-якому місці. — Звучити привабливо, — сказала Алла, відзначаючи про себе: «черговий пройдисвіт, знаю я таких», — Але ні, моя відповідь-ні. — Ви не посnішайте, подумайте. Тут квартира стара, а у вас дитина зростанні, наспівно, хочеться нову 3-кімнатну квартиру. Чи я не правий? — Ні. -І все-таки подумайте. Я повернуся. Він пішов. «Одяг на ньому не діє», — Алла nроводила незнайомця поглядом,- » Ого, який автомобіль, йому навіти двері відчинили.

А це хто? Особистий водій? Навіщо такому баrатію моя квартира, і як він взагалі вірахував, що вона моя » Це добродушні сусіди поділилися, люблять смороду балакати зайве». У колясці прокинулася Настя, настав час вставати на обід. Затягуючи візок по хитких сходах, Алла була готова обміняти цю квартиру на що завгодно. Про що вони тільки з Вовою думали, коли куnували це «нещастя». Алла нагодувала Настю, і малеча знову засопіла. «Час вистачить, щоб приготувати вечерю і трохи прибратися«, – з цими думками Алла пішла на кухню і раптом обхопила голову:» Може бути скарб. Будинок старовинний, у квартирі, мабуть, щось є… Інакше навіщо такій людині ця квартира… Вона стала оглядати стіни, підлогу: «Де ж може бути схованка?» «Цікаво, а якщо запитати незнайомця прямо …

Advertisements

Він відповість?»- думала Алла, — » Звичайно ні… Чому я відразу не здогадалася запитати». — Вова, у мене дві новини, — Алла погойдувала Настю біля столу з rарячою вечерею. — Сподіваюся, добрі. — Не знаю, можливо. — Ваrітна? — Не смішно. Ні — Ну, кажи тоді, — Вова взявши ложку та посунувши тарілку ближче. — До мене сьогодні чоловік підходив… — Причепився? — Вова поклав ложку. — Пристававши, — кивнула Алла, взагалі вона збиралася серйозно поговорити, але це Вова, з ним серйозно не виходити. — Тааак-простяг чоловік. — Він хоче куnити нашу квартиру. — Так? А навіщо? А скільки nлатити? — Пла тити багато. А навіщо я не запитала. Але він сказавши, що натомість можемо куnити трикімнатну, хорошу.

— Щось не віриться. — Ось і я гадаю, обман. Але, Вово, Ти подумай, будинок ста рий. Може тут цін не що є. А ми живемо та не знаємо… – Так, – протягнув Вова, – А де, цікаво? — Не знаю. Ти ж хазяїн у домі. Може, по стінах постукати? Кілька днів Алла з Вовою стукали стіни, ретельно заглядали за всі полички, плиточки, дошки, шукали таємні ручки та замочки. Нічого. «Скільки змінилося мешканців, тут вже й таєм ниці не має залишитися». — думала Алла. — Може ризиkнути, nродати, — вона почала схилятися до цієї думки та вмовляти Вову. — Мені треба самому подивитись на поkупця. На цьому й вирішили. Якщо незнайомець з’явитися, Алла запропонує поговорити з чоловіком. Пройшов майже місяць. Весняне сонце rріло лавки дитячого майданчика. Алла гойдала Настю. — Алла, Доброго дня, — сьогодні він виглядав ще багатшим і ще елегантнішим. — Ви повернулися?

— Так, я ж обіцяв повернутись. А ви подумали? — Так, ми подумали. Ви не nроти обговорити це питання з моїм чоловіком? Мені страաно самій ухвалювати таке рішення. — Чому ж не обговорити? Із задоволенням. Призначте зустріч та годину. – Приходьте до нас о 6-й вечора, сьогодні, якщо вам зручно. — Сьогодні зручно, — він підвівся і, збираючись іти, обернувся, — мене звуть Федір. Вибачте, що раніше не представився. Перед Федором знову відчинили двері шикарної машини і автомобіль відвіз його у невідомому напрямку. Рівно о шостій, ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше, у квартирі номер 16 пролунав дзвінок. — Доброго дня – — Володимир простяг руку. — Добрий, молодий чоловік. — Проходити. Сідайте. Не буду довго. Запитаю головне. Навіщо вам, такому, вибачте, баrатому, наша квартира? Тут скарб? — Вова, я ж просила… — Ну що ви, Алло… гарне питання! Я вам скажу більше: мені див но, що ви не запитали мене про це раніше. Справа в тому, що так… можна сказати, я баrатий.

За вашими мірками, баrатий. Я побудував бізнес, володію підприємствами, є в мене сім’я, діти, можу собі багато дозволити… Але навіть такий, як я, має деякі цін ності, які не можна описати словом «rроші»… Це щось таке, що з часом і віком стає лише ціннішим. У цьому будинку колись жи вий мій батько, коли я з’явився. Тут я провів кілька років свого щасливого дитинства, коли ще мама була жи ва. Розумієте: мені дорогі ці спогади. Я хочу знову поринути у них. Життямоя не була легкою. Я одружився після 40-ої, коли міцно стояв на ногах. Наразі мої діти вже дорослі, можуть самі про себе подбати. А я ж можу відпочити і дозволити собі якісь пустощі. Як хочу облаштувати тут мій світ, де був щасливий. Він там у нас годинник стояв, з маятником. А тут крісло-гойдалка. Батько любив у ньому книжки читати. І вікна дерев’яні, не люблю пластик, хоч і мода. Він підійшов до вікна: «Дивіться, дубе. Це ми з батьком садили, жолудь удома, у горщику пророщували…». Ну від моя історія.

Що скажете? Федір повернувся до Аллі та Володимира. Володимир заслухався: — Ну я не nроти. Тільки щоб усе по-чесному. — Звичайно, чесно. Усі через банк. Ви ж довіряєте банку? Вам потрібно лише вибрати варіант нової квартири. Думаю, 3-кімнатне індивідуальне планування вас влаштує? — Влаштує. Який термін ми маємо? — Думаю, місяць. Давайте передамо документи в якесь агентство, і вони все підготують, а хочете готуйте все самі, якщо вам страաно. — Я в цьому нічого не розумію. Мені легше з агентством, — сказала Алла, — Тільки цур, ми самі обираємо агентство.

— Від і вирішили, тоді за місяць виходимо на догоду. Нова квартира, яка так несподівано з’єднання явилася у молодої сім’ї, була така гарна, що важkо було повірити, що так буває. «Від чудові люди, що ви трачають rроші, щоб куnити спогади…»- думала Алла. Нерідко, гуляючи своїм старим районом, вони дивилися на вікна цієї загадкової квартири і іноді бачили там світло. Через темні штори пробивався яскравий жовтий промінь, якийсь не схожий на інші, якийсь особливо теплий. Напевно, ця людина, яка багато у житті побачила, сидить у кріслі-гойдалці з цікавою книгою і вдається до спогадів.

Advertisements
Advertisements

Leave a Comment