Я вийшла заміж років сім тому. З чоловіком у нас все чудово. Відносини гармонійні. Одна в нас проблема — ми не можемо дитину зачати. Дивність у тому, що жодних проблем із фертильністю у нас із чоловіком немає. Ми пройшли дуже багато обстежень у різних клініках, але за всіма результатами ми абсолютно здорові. Звичайно, ця ситуація нас із чоловіком сильно зачіпала, хоча ми й намагалися зберігати позитив і сподіваємось на краще.
Якось я проходила в підземному переході, як мене схопила чиясь зморщена, але не за віком чіпка рука. Я від страху випустила пакет із рук. З темряви на мене дивилися два темні, блискучі ока. -Прокляття на тобі, дитину народити не можеш. Розплата це за всі відібрані, безневинні життя рукою твоєї матері. Притули у себе невинну душу, якщо хочеш свого народити. Від страху в мене по спині мурашки побігли. Я заціпеніла. Тим часом жінка випустила мою руку з полону своїх пальців і швидко пішла. Кілька днів слова її луною лунали у мене в голові. Я розуміла, про що мова. Моя мама працювала гінекологом і через свою професію допомагала жінкам позбутися дітей.
Я взагалі в містику не вірю, але ситуація змушувала прислухатися до слів тієї жінки. Але що означає дати притулок у себе невинній душі? Усиновити дитину? Зрозуміти я цього не могла. Але наважилася ризикнути. Вмовити чоловіка було не просто, але ми взяли хлопчика. Дивно, але за три місяці я завагітніла. Стільки сліз радощів було! Наша заповітна мрія здійснилася!