8-річного хлопчика відправили до дитячого будинку бо той був незручним Але коли він розбагатів, то стали ніжно називати його синком

Вирішили віддати маленького Славика до дит ячого будинку не було легким для батьків, але вони розуміли, що не потягнуть самі двох дітей фінансово. Ось і вирішило меншого сина залишити, а старшого віддати. Як-не-як, він уже пізнав батьківське кохання, а молодший – ні. – Ми тебе заберемо, обіцяю, але тоді, коли з’являться гроші, тож поки перечекай там. Будь добрим хлопчиком, — сказала йому мама наостанок і поцілувала в лобик. Перші два роки рідні приїжджали часто, привозили смакоти, або на вихідні забирали додому, а коли хлопцеві виповнилося 10 років, то рідні почали з’являтися кілька разів на рік, а потім він їх взагалі більше не бачив, тоді він і зрозумів, що в цьому світі він може покладатися лише він. Він був розумним, тому й почав вкладати всі сили у себе. Спорт, читання корисних книг, нові знайомства та зосереджене навчання. Він не упускав жодного шансу, що підкидала йому доля: і у свої 18 років вступив до одного з найпрестижніших університетів України. Всі вчителі хвалили юного Славика за те, що він такий старанний і добрий, тому не дивно, що наприкінці 4 курсу його запросили на стажування до елітної фірми.

Керівник із першого дня переконався, що залишить цього хлопця у своїй команді і вже за кілька років Славік посів його місце. Тут і починається розгортання основних подій. Про батьків він не згадував. Постарався забути про них, як колись вони про нього, і присвятив увесь свій вільний час собі. Але батьки вирішили, що настав час і з’явитися в його житті. Вони знайшли його завдяки викладачам із дит ячого будинку, які підтримували зв’язок із хлопцем. Вони просили у нього вибачення та допомоги, бо, як виявилося, його молодший брат зв’язався з поганою компанією, занурив усю сім’ю у борги та втік. А їх уже майже з дому виганяють, бо їм нема чим віддавати. То й прийшли вони до старшого сина просити допомоги, а потім знову стануть сім’ю, як у ті добрі часи, коли йому ще не настало 8 років. Але вони вже змінилися місцями. Замість плаксивої дитини, яка хотіла додому, стояли батьки, які плакали і хотіли грошей, а замість батьків, яким начхати на його почуття, стояв безжальний Славко. Ні, він не став їх проганяти, спокійно дав їм грошей, щоб ті погасили свої борги і попросив більше не повертатися до його життя. Усі його мрії про маленького хлопчика з молодшим братом та щасливою родиною загинули там, у дит ячому будинку, коли він уперше святкував свій день народження на самоті.

Advertisements
Advertisements
Advertisements

Leave a Comment