Не було б турбот, то вирушила на заробітки до Італії. Тепер потрапила до такої ситуації, з якої й не знаю, як вибратися. Усе життя я провела в Україні. У мене була чудова сім’я – люблячий чоловік, красуня-дочка, улюблена робота. Все змінилося, коли чоловіка не стало. Тоді у моєму житті почалася чорна смуга. Мене скоротили на роботі, і я цілими днями сиділа вдома, занурена у свої думки та сльози. Так минув рік. Дочка оголосила, що виходить заміж та збирається переїхати до Одеси. Це було далеко від нашого будинку у Рівному, і я лишилася сама.
Коли дочка поїхала після весілля, я довго не роздумувала, прийнявши пропозицію подруги вирушити на заробітки до Італії. Роботи я не боялася, знала англійську на гарному рівні. Подруга допомогла влаштуватися в забезпечену сім’ю, де була потрібна доглядальниця для чоловіка на ім’я Мартін. Йому було 55 років — він не літній, але постраждав в аварії і потребував реабілітації. Ми швидко порозумілися. Мені 45, і ми майже ровесники. Мартін виявився цікавим співрозмовником, з яким легко було проводити час. Я не помітила, як ми зблизилися.
Через рік я дізналася, що вагітна. Батько дитини – Мартін. Це не входило до моїх планів, і я була в шоці. У 46 років народжувати пізно, та й як сприйме цю новину моя доросла дочка, яка теж чекає на дитину? Як так сталося, що я одного року стану і мамою, і бабусею? Все здавалося якимсь кошмаром. Коли Мартін дізнався про мою вагітність, він був на сьомому небі від щастя. У нього вже є дорослі діти — син і дочка та й онуки теж. Дружини не стало п’ять років тому, і для нього ця новина виявилася великою радістю. Він пропонував одружитися і разом виховувати нашу майбутню дитину.
Але коли він розповів своїм дітям про мою вагітність, вони сприйняли це дуже негативно. На мене обрушилися звинувачення: – Ти спеціально завагітніла, щоби забрати частину спадщини. – Думаєш, тобі дістануться татові гроші? – Не треба було стрибати в ліжко до чужого чоловіка! Ти для цього приїхала? Мені було дуже прикро це чути. Мартін ніколи не обділяв своїх дітей: у кожного з них є і будинки, і машини, подаровані батьком. Я ніколи не робила їм нічого поганого, але тепер наші стосунки були безнадійно зіпсовані. Тепер я не знаю, що робити. Я не хочу жити в Італії, та й стосунки з дітьми Мартіна тепер зіпсовані. А самій виховувати дитину у моєму віці в Україні буде непросто. Я почуваюся втраченою і стою перед складним вибором. Як би ви вчинили на моєму місці?