На жаль чи на щастя, мені довелося рано звалити на себе відповідальностітності сім’ї. Я закохалася в хлопця, який був старший за мене на 10 років, а мені було всього 17 років. І ось, ми почали зустрічатися, і я зрозуміла, що вагітна, але мій чоловік не кинув мене, відразу зробив пропозицію, щоб дитина не росла без батька. Свекруха прийняла мене добре, але жити ми стали окремо, так як дочка свекрухи разом зі своїм чоловіком, жила разом з ними. І ось, я нар одила здорову дівчинку, ми були дуже щасливі, ніяк не могли натішитися.
Мені правда було дуже складно, адже чоловік приходив додому пізно, у нього не було можливості допомогти мені, а я і не наполягала, він і так приходив втомленим. Якщо чесно, мені було дуже важко, так як і дитина і будинок були на мені, свекруха намагалася часто приходити допомагати, тільки її дочка сама залишала дитину у свекрухи. Моя дочка була дуже активною, тому за нею потрібно було уважною доглядати, але свекруха, якщо й приходила, то приходила зі своєю онукою і залишала її на мені.
Я не могла нічого сказати своїй свекрусі, адже мені було соромно. Добре, що мій чоловік бачив це все і вирішив сказати своїй сестрі, що не треба кидати дитину на маму, бо та не встигає і залишає дитину на мене. Сестра, звичайно ж, здивувалася, сказала, що нічого такого не трапиться зі мною, якщо годинку чи іншу догляне за дитиною. Я не хотіла влаштовувати скандал, але і мене можна зрозуміти, мені складно. Після того, як мій чоловік сказав своїй сестрі, вона більше мені не дзвонить і не пише, а я нічого не втратила: як-небудь переживу все це.