Мені вже трохи за тридцять, і я досі не вийшла заміж, дітей теж немає. Все своє життя я присвятила кар’єрі і тільки недавно почала задуматися про сім’ю. Довгий час мені не вдавалося знайти гідного партнера, поки одного разу я не познайомилася з приємним хлопцем в Інтернеті. Як з’ясувалося, він теж ніколи не був одружений, так що у нас обох була одна єдина мета — створити сім’ю і народжувати дітей. Наші відносини прагнули до заповітного дня весілля.
Всього за кілька місяців ми встигли познайомити один одного з нашими батьками, з друзями. Іноді я залишалася у нього з ночівлею і заради власних зручностей, залишала у бойфренда деякі речі. Незабаром він запропонував переїхати до нього. «Сімейне життя» у нас була непогане: він чоловік-роботяга, а я добре готую і забираюся. Кожен день я чекала і сподівалася, що ось-ось отримаю пропозицію руки і серця, навіть домовилася з професійним фотографом для весілля, купила сукню. Але очікування перетворилося на повний кошмар. Куди б ми не ходили, я все чекала, що він встане на коліно і подарує довгоочікуване кільце.
В один день я просто втомилася чекати і зважилася відкрито запитати про весілля. Такої відповіді я не очікувала почути, думала, у нас любов, а виявляється я «непогана домогосподарка, зможу виховати його дітей і сидіти, і чекати його після роботи». Навіть не варто було мріяти про кільце або хоча б про квіти. Я собі все це уявляла зовсім по-іншому. Навіть не знаю, як вчинити. Чи варто йому нагадати, що весілля-найкращий день в житті будь-якої дівчини, або може бути через мої вимоги він вирішить кинути мене?