Ми з чоловіком самі досягли матеріального благополуччя. Коли ми познайомилися, були звичайними студентами економічного університету, підробляли вечорами де попало. А потім знайшли хорошу роботу, стали відкладати гроші. Всі відкладені кошти вклали у свою справу. Чоловік дуже старанно працював, щоб бізнес почав приносити хороший дохід. Вже через п’ять років нас можна було назвати дуже забезпеченими людьми. Тільки тоді ми стали замислюватися про дітей. У нас в шлюбі з’явилося двоє дітей: син і дочка. Ми не шкодували ніяких коштів на дітей. Вони обидва закінчили престижні інститути.
Ще за життя мій чоловік подбав, щоб у них було своє житло, купив їм хороші квартири в новобудові, забезпечив машинами. Коли їм виповнилося по вісімнадцять, вони обидва з’їхали в особисті апартаменти. Після переїзду дітей ми з чоловіком трохи засумували. Вони нас дуже рідко відвідували, постійно виправдовуючись зайнятістю. Ми з чоловіком закривали на це очі і не скаржилися. Ми один одного підтримували. На мій превеликий жаль, рік тому мого коханого чоловіка не ста ло. Саме після цього з’ясувалося багато неприємних речей. Син не прийшов на поховання батька. Мене це просто вразило.
Як він міг не проводити батька в останню дорогу? Після смерті чоловіка я перебувала в деnресії, це стало для мене важким випробуванням. Ні дочка, ні син не відвідали мене після nохорону. Вони навіть не дзвонили і не цікавилися моїм самопочуттям. Тоді я і вирішила, що ми виховали невдячних дітей, які негідні пожинати плоди нашого туди. Я вирішила, що заповідаю все майно дитя чому будинку. Коли я озвучила складений мною заповіт, вибухнув сkандал. Син крикнув мені в обличчя, що він до мене більше ніколи не прийде. А дочка з презирством зняла сережки, які я їй подарувала на вісімнадцятий день народження. Втім, я не шкодую про своє рішення!