Якось дороrою до свого рідного міста я мимоволі підслухала розмову двох своїх супутниць. Перед цим я спала, тому вони думали, я їх не чую. Одна з них пригостила другу яблуком, і вони познайомилися. — Довго ти зі своїм живеш? — Запитала одна з них, поки вони обговорювали свої долі і шукали подібності. — Як після армії повернувся, побралися, та так і живемо разом, — відповіла друга, — у нас із ним уже 3 паразитів. — Ого, мабуть сильно один одного любите, раз у вас такий термін, та й трьох дітей разом виховувати… це які нерви треба мати!
— Ну… може й бути. Щоправда, маю одну історію, через яку мені со ромно перед чоловіком досі . Я, коли першого наро дила, чоловік знову пішов до ар мії, а до нас у село один шофер приїхав. Він мене доглядав, на танці кликав… Добре, що я тоді зі свекрухою жила, вона не дала мені сильно захоплюватися. — Та гаразд тобі, — посміхнулася інша, — тобі со ромно тільки тому, що ти мою історію ще не знаєш, і не уявляєш, які ще «грішки» можуть бути у шлюбі. Мені такий вступ так зацікавив, зізнаюся, що я навіть посунулася ближче до краю ліжка, щоб краще все почути. — Я була студенткою другого курсу, він – моїм учителем історії.
Ми заkохалися одне в одного і навіть почали таєм но зустрічатися. — А чого таєм но? — Так у нього була родина… він був одружений, мав доньку. Ми так і зустрічалися б, якби не був один виnадок. До мене підійшла одна дівчинка після уроків і попросила дати її сім’ї спокій. Тільки тоді в мене ніби пелена з очей спала. Я ж руйнувала сім’ю… Через 4 роки я одружилася з нелюбимим. Народила від нього сина, точну копію батька. Сина я теж ніяк полюбити не можу. Багато хто подумає, мовляв, як можна не любити власну дитину… а отак. А зараз я їду не до сім’ї, а до моєї першої та єдиної любові. Він давно роз лучений, а я ніяк не наважуся, не хочу сина розчарувати. На пероні на моїх попутниць чекали 2 чоловіки. Одна, мати трьох, обійняла свого радісного чоловіка і подивилась у бік другої, що кинулася в заборонені обійми.