Весілля у Василя та Галини було в будинку. Скликали близьких сусідів, зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою був вінегрет. Так і відзначили цю подію. У селі всі над ними сміялися Весілля у Галини і Василя було в будинку нареченої. Скликали близьких сусідів, зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою буввінегрет.Так і відзначили цю подію. У селі всі сміялися, а вони все життя разом прожили в любові та злагоді.У селі Гальку всі рахували не дуже красивою, тому що зростом вийшла вище всіх хлопців. Дівчина легко дрова рубала і могла сама зорати добрий шматок поля. Ніхто і не думав, що вона заміж вийде. “Хто ж її візьме, з нею ж жоден чоловік не позмагається ”, – перешіптувалися односельчанки. А вона всіх здивувала, коли її взяв і посватав маленький, худий, як щипавка, «міський» хлопець Василь.Стала дівчина такою, тому що іншого виходу у неї і не було. Батько не повернувся з фронту, мати залишилася з п’ятьма маленькими дітьми. У 50-х роках яка робота була в селі? Колгосп.
Туди брали старих і малих. Тому навчання дівчина залишила ще в сьомому класі і пішла допомагати матері на ферму. До корів, а їх у неї було цілих вісімнадцять, треба було ходити три рази на день. Вставала о четвертій ранку і крутилася весь день, як бджілка. Однак ніколи не нарікала. Встигала і на фермі, і вдома. Як весна або осінь приходили, то і за плуга бралася, щоб нікого не наймати. У праці і турботах минали роки. Дівчата однолітки вже з хлопцями під вербою сонце зустрічали, а на неї ще жодного разу хлопець і не глянув.У липні село жило очікуванням весілля дочки парторга. Для молоді то повинна була бути велика оказія, бо ходили чутки, що приїдуть з міста. Це тобі не проста скрипка діда Федосія, а справжній духовий оркестр! За дружку запросили і Галю.- Чого піду туди? Я і чобіт людських не маю, і одягу хорошого, – відповідала дівчатам.
Правда, вдома матері все-таки вдалося мало не стусанами випровадити дочку: ” Іди, хоч почуєш тих музикантів. Мені розповіси. Коли ще така можливість представиться? Так і проживеш біля корів “. Що повинна була робити? Пішла. В душі собі зізналася, що самій цікаво побачити, яке то весілля. Вона так і не затанцювала жодного разу ні запальної польки, ні краков’яка. Зате їй дуже сподобалася музика. І музиканти такі смішні були. Чи не в полотняних сорочках, як їх сільські хлопці, а в якихось картатих піджаках. Підморгували і молодицям, і бабусям, біля яких примостилася Галя. І навіть до неї один кілька разів посміхнувся. На бубні вибивав такий миршавенький хлопець, що вона аж здивувалася, як він дає раду цьому інструменту. А їй сподобався високий трубач. «Ех, куди мені до такого красеня …» – тільки й зітхнула.Це весілля було єдиною світлою плямою в її житті, але і то поступово почало втрачати своє яскраве світло в сірих буднях. Але одного вечора в сіни хтось постукав.
– Кого це на ніч принесло? – запитала мати, яка вже примостилася на печі. -Піди-ка запитай.- А хто там прийшов? – крикнула через двері.- Відкривайте, то свати приїхали!Галька остовпіла від тих слів.- Хто хто? – перепитала тремтячим голосом.- Так сватати вашу дочку будемо! Відкривайте!Прожогом вскочила в кімнату і давай стягувати мати з печі.- А кого ж сватати? Нінка ще 14 років, іншим ще менше. Хіба тебе? – ніяк не могла зрозуміти матуся.Коли відкрили двері, Галя ледь не втратила свідомість. Перед нею стояв цей миршавенький музикант, якого недавно бачила на весіллі. І почалися розмови про червону дівчину і куницю, яка забігла в їх будинок. А під кінець сват завершив: ” хочемо цю вашу дівку заміж взяти, та не знаємо, як її звуть “. І ткнув пальцем на Галю.- Я тобі, дочко, так скажу, – радила в іншій кімнаті мати. – Чи не тобі кого чекати. Та й красенів на всіх не набереться, а може, той хлопчина і добрим буде. Подавай рушники, я їх давно в скрині склала.
Вона і сама розуміла, що тонким станом і писаним личком не вдалася, але навіщо ж їй такий? Але вибору не було – перев’язала несподіваних гостей вишитим полотном.Весілля було в їхньому будинку. Скликали близьких сусідів, щоб посидіти для пристойності. Зварили картоплі, шкварку засмажили. Коронною стравою був вінегрет, одну пляшку розлили на всіх. Так і відзначили цю подію. Василь, так звали молодого, ріс сиротою, з собою притягнув бубна, такі мав стан. Зате руки у хлопця були золоті. Полагодив перекошені двері, паркан поставив. В колгосп за фуражира попросився, даром, що ріс в місті. Спочатку, коли молодята йшли на ферму, у вікнах сиділи всі жінки їх вулиці. “Ось пара. Він їй ледь до плечей дістає. Це ж треба так вдатися!” – перемивали кісточки. “Штепсель і Тарапунька ” – так охрестили односельці. А подружжя не звертали уваги на глузливі слова.Жили собі і потихеньку господарювали. Василь ще й підробляв з товаришами на весіллях. За два роки і синочок у них знайшовся. Богданчиком назвали. З народженням дитини і Галя розцвіла, і Василь ніби підріс. Або це щастя їх так змінило? А потім і донечку Бог подарував. Люди згодом звикли до незвичної пари, правда, прізвиська не забули. Іноді за чаркою чоловіки підколювали Василя: «І як жінка тебе слухає?».
А він мудро віджартовувався: «це не вона мене, а я її слухаю». Сільські жінки навіть заздрили Гальці. “Хату Василь-Штепсель почав будувати, а наші від горілки не просихають, – скаржилися одна одній, – ще й, кажуть, квіти жінці приносить ”.У будинку Галини і Василя було шумно. У цьому році 83-річна Галина Петрівна і 85-річний Василь Степанович відзначили «діамантове» весілля. Роки зігнули спину дружини – і зараз вона стала зростом майже така, як і чоловік. Двоє дітей і троє онуків з правнучкою приїхали в гості.- Знаєте, дітки, як я спочатку соромилася з ним ходити, наплакалась від насмішок, – зізналася за святковим столом рідним бабуся. – А тепер всім скажу, що кращого чоловіка мого Василя в селі не було і, ймовірно, до того часу і немає. Тому що з лиця воду не пити, і важко з ким-небудь життя прожити. А мені таки з чоловіком дуже пощастило.