-Дай мені один із твоїх ноутбуків на місяць? Аня наполягала на тому, щоб подруга, Світлана, віддала їй ноутбук. У неї комп’ютер зла мався, а вона працює, самостійно подруги їй не обійтися. — Добре дам свій старий. — Краще новий, мені ж для роботи потрібно. — Новий мені самій потрібний, я теж працюю, а ще так довго збирала на нього. Можу дати лише старий. — Гаразд, можно рахувати, ти мені допомогла. Світлана добра людина і близьким завжди допомагає, чим може. Але вона добре знає подругу. Аня часто просить у неї речі і майже ніколи не повертає вчасно або взагалі не повертає.
А цей ноутбук вона хотіла продати, він робочий і rроші теж їй не завадили б. Тож вирішила уточнити: -Сказала на місяць? – Давай на два. — Гаразд, так домовимось. Віддаю на три місяці. Коли повернеш, продаватиму. Минуло півроку.Свєта попросила ноутбук назад, але отримала таку відповідь: — А… Він зламався. -Як це, зламався? — Так, включатися перестав. -Добре, — Світлані не сподобався хід подій, — тоді поверни як є. -Навіщо тобі? — Це моя річ, взагалі-то, Аня, що за питання? — вона втомилася поратися з нею, — скажи прямо, що трапилося? – Я продала його.
Світлана чекала абсолютно будь-якої відповіді: що ноутбук зла мався, що вона втратила його або навіть, що його вkрали. Але такої відповіді вона не чекала. -Ну Отак вийшло. Півтора місяці тому мені терміново були потрібні rроші, і я продала кілька своїх речей і твій ноутбук. А він, до речі, дорогий, ти знала? -Що За поведінка, Аня? Це ж не твоя власність! У мене спитати не подумала? -Але він же був у мене. А в тебе є новий. Мені було потрібніше! Довго Світлана намагалася пояснити Ані, що не можна було так чинити. Це неnрийнятно та амо рально. Але всі її спроби були марними, адже Аня навіть не усвідомлювала, що щось поrане зробила.