Нарешті настала п’ятниця, а це означає, що сьогодні приїде Оля, сестра Ані. Аня вже не могла сидіти з дітьми. Вони були дуже активні, а Аня втомилася, не може вже витримати. Аня, сидячи на роботі, думала, що коли сестра повернеться, вона зможе відпочити. Через деякий час їй зателефонувала Оля. — Аня, ви бач, але я сьогодні не приїду. — Як це? Ти взагалі сер йозно? — Так, мене роботою зава лили, ми не встигаємо нічого… — Давай ти не ванта житимеш мене своїми nроблемами, гаразд? У мене реальний завал у самої вихідні. Я погодилася тільки на будні, не на вихідні, стежити за дітьми! — Аня, я реально не можу. – Ти знаєш, які у тебе активні діти. Я дуже втомлююся з ними. – Може маму можна попросити? — Звичайно. Та вона й години не зможе потягти з ними. Ти зну щаєшся? — Аня, ну потерпи. Я покинула nити, чесно. Тут із цим су воро.
— Ти ж розумієш, що я не маю особистого життя, мені постійно потрібно бути з твоїми дітьми. Вони скоро мене називатимуть мамою. — Ну ви бач, добре, поки що, більше не можу говорити. Щоб не думати про Олю, вона почала працювати. Вона почала думати про роботу, над замовленням Олексія. Вона вже розуміла, що якщо їй доведеться посидіти з дітьми, то замовлення Олексія вона не зможе зробити. Вона подумала, може таки мама зможе з ними посидіти і вирішила подзвонити їй. Вона їй не дзвонила з того часу, як мама оголосила, що це Ганна зруй нувала шлюб її сестри. — Аня? — пролунав здивований голос матері на іншому кінці. — Так, мамо, ти зможеш посидіти з дітьми? Оля приїжджати не буде, а у мене багато роботи. – А я знала, що все так і буде. Не треба було залазити у справи їхньої родини. Це ти ви нна. Аня стримала свої сльо зи.
І просто запитала: — Вимовилася так? Тепер допоможеш? — А що мені ще робити? Допоможу. Просто не в мене вдома. У мене тут не ті умови. — Добре, — сказала Ганна. Після недовгої паузи вона запитала: — А ти як ся маєш, мам? Але та вже кинула слухавку. Хтось увійшов до салону. Аня подумала, що це постійний клієнт і машинально сказала: — Роздягайтесь, я зараз буду. — Краще не треба, — сказав Олексій, посміхаючись. — Доброго дня! Аня навіть порадувалася його візиту. — Доброго дня, Олексію! — Я був поруч у справах і подумав, що я не маю телефону від вас. Я не люблю підводити людей, тому краще мати спосіб додзвонитися. Аня простягла візитку і почервонівши додала: – Все в інтернеті є, але свій особистий номер я не даю клієнтам. — Хмм, — зам’явся Олексій, — ну й правильно робите!
— У вас все гаразд, — сказав Олексій, наче помітивши щось у її погляді. — Все добре, так, — сказала одразу Аня. — Знаєте, минулого разу я зарядився позитивною енергією після нашої останньої зустрічі. Сьогодні я відчуваю, що щось у вас не так. Вам усмішка йде, вам потрібно посміхатися! — Спасибі, — сказала Аня, ще більше почервонівши. – Може, подивіться ескіз? — Звичайно, — сказав Олексій, — Чудово, дуже гарно. — Так, а скільки їй років? — Як і мені, — тихо сказав Олексій — А у вас є діти? Олексій стрепенувся. Він сказав зайвого; просто взяв портфель і, швидко попрощавшись, пішов.