Життя — дуже непередбачувана штука. Не рідко справжнє обличчя людини ми можемо побачити тільки через кілька років спільного проживання. Тітка вийшла заміж за чоловіка з пристойної сім’ї. Моя рідня вважає, що тітка знайшла ідеального чоловіка. Сім’я хороша, живуть в достатку. Висока посада, працює чиновником, велика квартира в центрі міста. Завидний хлопець. Симпатичний, ставний, розумний, красиво доглядає. Чому б не вийти заміж? Моя тітка — зі звичайної сім’ї. Свій будинок, невелике господарство. Після весілля молодята переїхали в Прибалтику до батьків чоловіка.
Через два роки у них з’явився син. Але через пару років тітка з дитиною повернулася в батьківський будинок. Заміжжя виявилося не таким вже й вдалим. Перший час свекруха дорікала невістку в безnлід ді, а потім почалися прете нзії до всього. Чоловік не перечив матері-пристойний син. З часом почав змінювати. Син ріс з матір’ю і майже не бачив батька. Відразу знайшлися розумники, які сказали, що так і повинно було бути. Одним словом, тітка не так вже й добре розгледіла свого обранця. Моя подруга теж також вдало знайшла нареченого і зіграла весілля.
Молода людина була її рівня, освічений, працювали на заводі, було багато спільних інтересів. Жили дружно, разом відпочивали. Зіграли весілля, наро дили дитину і прожили ще 10 років. Виявилося, що сімейне життя не може триматися тільки на любові, потрібна велика праця. Чоловік втратив роботу і більше не шукав її, при цьому rроші заробляла подруга. Через 4 роки вони ро злучилися. Діма ділив все, що завгодно. Забрав половину банок, які були в будинку, щоб віддати своїй мамі. Дівчина була в шо ці від такого. Хіба можна когось дорікати в тому, що не помітив недоліків раніше?