Мати Інни, Анна Петрівна, пояснювала дочці, що ненормально жити втрьох в одній квартирі, з чоловіком і з подругою. Вони обов’язково повинні роз’їхатися. І як можна швидше. Це ж неправильно! Як це виглядає з боку? Кілька років тому Інна з Євою приїхали зі свого селища в місто, шукати роботу. Зняли там двокімнатну квартиру в зеленому районі. Вона була хороша, затишна, а господиня приємна. Головне-щоб квартиранти порядні були. Платили небагато. Дівчатка всі свої зобов’язання виконували. Жили вони дуже дружно. Працювали разом.
Платили завжди вчасно. І ось нещодавно Інна зустріла Павла. Це був симпатичний молодий чоловік. Вони працювали в одному офісі. Зустрічалися близько року. Потім вирішили одружитися. Після весілля Єва повинна була з’їхати. Справа в тому, що її батько збирався зняти квартиру. Але нічого не вийшло. rрошей не вистачило навіть на студію. Довелося Єві залишитися з молодятами, поки не вирішиться питання її житла. Незабаром повинен був народитися малюк. Павло працював у двох місцях. Збиралися взяти іnотеку, але не потягнули. Всі думали, що Єва поїде,
але з її квартирою поки нічого не виходило. Житло скрізь було дороге. А з rрошима було туго. Ситуація була невизначена і неприємна. Спершу Інна була рада життя з подругою. Єва допомагала всім, чим могла. Покупки, обід, прибирання будинку, все господарство лежало на ній. Та й з малюком її допомога була неоціненна, особливо вночі. Дівчина вона
була скромна і ввічлива, з нею було цікаво і весело, але, на жаль, так далі не могло тривати. Молоді повинні жити своєю сім’єю. Мати Інни кожен день дзвонила і питала дочку, з’їхала подруга чи ні. Адже повинна ж зрозуміти нарешті ситуацію. Вже йшли пересуди. Сусіди шепотілися. Самі теж не могли виїхати, і подругу не виженеш на вулицю. Так і жили. Може, даремно всі паніку підняли? Адже багато хто живе в ко мунальних квартирах, і нічого. Бувають сусіди і гірше.