Свого рідного батька я не знала. Мама про нього нічого не розповідала. Замість нього у мене був вітчим. Для матері він став усім. А мене ніхто не помічав. Без мами вітчим зі мною не розмовляв. У розмові з нею він називав мене «твоя дочка». «Твоя дочка» знову шуміла після школи. «Твоя дочка» мені грубіянила! І тоді мама починала виховувати мене. Говорила, що треба слухати і поважати тата. Я просто не розуміла, за що повинна йому дякувати. Після його появи моє життя перетворилося на nекло. Я бачила, що мати мене не любить. Після школи я вступила до інституту.
Але грошей на оплату мама не давала. Довелося йти працювати. Після цього вона сказала, що я вже доросла, і мені треба знайти собі житло. Я не розуміла її. Мене вдома не було взагалі. Я або працювала, або вчилася. А вільний час проводила з друзями. Додому йшла тільки спати. А мама каже, що я заважаю їм. Напевно, не купую продукти, вечорами не готую за неї, не мию посуд, не прибираю, і тим більше не плачу за kомунальні вит рати. Потім стало ще гірше. Мама сказала, що мою кімнату вони хочуть перетворити на вітальню. Через пару днів я поїхала від них. Відтоді минуло три роки. Зарплата у мене невелика, ледве вистачає на життя. Іноді мама мені дзвонить. Розповідає, як загартовують труднощі характер, і радить мені не сумувати.
З нею я майже не спілкуюся. Раптом дізналася, що через пару тижнів після того, як я поїхала, вітчим поселив в мою кімнату свого сина. Хлопець старший за мене на десять років. Мама сказала, що він у нас поживе трохи, поки не знайде роботу в місті. Він і зараз там живе, хоча вже давно працює. Мені раптом стало дуже цікаво, скільки це все триватиме? Але хлопець не з’їхав ні через півроку, ні навіть через рік. А нещодавно мати зателефонувала з радісною новиною-син вітчима одружився! У неї будуть онуки! Тепер мені вже все одно.