Світлана плакала в подушку, вражена таким поворотом подій. Її наречений Віктор подзвонив і розірвав заручини за день до запланованого візиту до її батьків. Він зізнався, що любить іншу жінку, яка вагітна його дитиною. “Як поясню все батькам? Що подумають люди в селі?”, – плакала вона. Її сусідка Люда намагалася її втішити. “Не можна, щоб на весіллі у тебе були опухлі очі!”, – сказала вона, вважаючи, що весілля ще відбудеться.
“Яке весілля, Людо? Віктор втік!”, – відповіла Світлана. Не заспокоївшись, Люда вирушила до Віталія, чоловіка, якого ніколи не помічала Світлана, але якого Люда розглядала як її потенційного нареченого. На порозі Віталія вона прямо запитала: “Будеш нареченим?”. Зніяковівши, Віталій спочатку подумав, що це жарт, але, заінтригований викликом та терміновістю, погодився. Він навіть покликав свого друга Івана бути свідком, і вони швидко підготувалися до весілля. Наступного ранку Віталій та Іван, одягнені по-весільному, постали перед враженою Світланою. “Знайомтеся, це твій майбутній чоловік Віталій та його свідок Іван”, – представила Люда.
Світлана, приголомшена, вийшла заміж за Віталія на церемонії, яка була водночас сюрреалістичною та пишною. Незважаючи на свої сумніви, вона була пов’язана законними узами з незнайомцем, який погодився на шлюб, щоб врятувати її від скандалу. Після весілля Віталій зізнався їй у своєму давньому захопленні. “Давай дамо нашим відносинам місяць”, – запропонував він, не бажаючи припиняти їхній випадковий союз. Через тридцять років Світлана та Віталій залишилися щасливими у шлюбі та мають чотирьох дітей, довівши, що спонтанна пара може перерости у партнерство на все життя. Люда, яка організувала їхній шлюб, стала хрещеною матір’ю їхньої старшої дочки і часто відвідувала сім’ю, яку допоміг створити її сміливий план.