Не минуло й року після того, як моя дружина пішла, але я вже встиг одружитися з нашою сусідкою. Цей крок викликав у моїх дітей бурю обурення та нерозуміння. Вони відвернулися від мене, незважаючи на те, що їхня мати вирішила жити для себе і поїхала за кордон. Мої діти сприйняли її відхід як належне, а ось мій крок назустріч новому життю вони не прийняли. “Тату, як ти міг так вчинити?” – З гіркотою в голосі запитала моя дочка, Олена. Вона сиділа навпроти мене на кухні, її очі були сповнені сліз і розчарування. “Олено, ти маєш зрозуміти,” – почав я пояснювати, намагаючись говорити спокійно. “Твоя мама поїхала і не збиралася повертатися. Я був самотній і нещасливий.”
“Але, можливо, вона просто втомилася від рутини і хотіла побути одна якийсь час,” – заперечила дочка, дивлячись прямо мені в очі. “Можливо, вона повернеться, а ти своїм кроком спалив мости і зрадив її.” Я зітхнув, відчуваючи тяжкість її слів. “Олено, ми з твоєю мамою обговорювали це багато разів. Вона зробила свій вибір, і я не міг більше жити в очікуванні. Я теж заслуговую на щастя.” “Але чому саме ця сусідка? Це так несподівано і… дивно.” “Вона була поруч, підтримувала мене у важкі часи. Ми знайшли втіху один в одному”, – відповів я, намагаючись донести до неї свої почуття.
Мій син, Сергій, який до цього мовчав, нарешті заговорив: “Тато, ти занадто швидко прийняв рішення. Ми ще не встигли пережити відхід мами, а ти вже будуєш нове життя.” “Я розумію, що для вас це важко,” – сказав я, відчуваючи провину за їхній біль. “Але я не можу продовжувати жити в минулому. Я хочу рухатися вперед і бути щасливим.” Олена встала і, не сказавши жодного слова, вийшла з кімнати. Сергій пішов за нею, кинувши на прощання холодний погляд. Я залишився сам на кухні, розмірковуючи: чому так важко пояснити дітям, що кожен має право на своє щастя? Я знаю, що вони почуваються зрадженими, але сподіваюся, що згодом вони зрозуміють моє рішення. Моє життя змінилося, і я не можу залишатися в минулому, навіть заради них.