Павло одружився п’ять років тому. Спочатку Ганна Павлівна дуже зраділа, що син вирішив розвестися і завести сім’ю. Після розпису молодята до неї переїхали. Ганна вже приміряла роль бабусі. Тільки син та невістка дітей найближчим часом не планували. Оксана має тяжкий характер. Вона дівчина дуже гарна, але примхлива і трохи егоїстична. Віддає перевагу манікюру, курортам, салонам. Вести господарство вона зовсім не привчена. Ганна Павлівна теж жінка не з боязкого десятка, тому немає нічого дивного в тому, що вони зовсім не порозумілися.
Конфлікти стали щоденним ритуалом, майже як «доброго ранку». Гризлися рік, потім молоді з’їхали, взявши на околиці міста невелику квартирку в іпотеку. З того часу син рідко відвідував, а себе вони її практично не запрошували. Тож раптовий візит сина здивував жінку. Ганна готувала борщ, коли у двері зателефонували. Її старечі очі сльозилися від лука. На порозі з’явився Павло, жінка запросила його до столу. Він із задоволенням почастувався маминим супом, а потім каже: — Мамо, поговорити треба! – Слухаю. — Можна, я до тебе переїду? Я від Оксани пішов! – Павло дивився на маму, сподіваючись, що знайде в її очах підтримку. — Ні, Паш . Не можна тобі зі мною жити, я не дозволю, — раптом сказала Ганна. — Як не дозволиш? – завмер від подиву Павло. – Чому? — Проблеми із дружиною треба вирішувати, а не у мами від них ховатися.
Не можна бігати від неприємностей та складних розмов. Іди додому, поговоріть краще по-людськи. Паша був незадоволений, пішов додому похмурий. Просто біля порога Оксана зловила його у свої обійми. — Пашка, пробач мені! Я палицю перегнула. Давай поговоримо? Вони все конструктивно обговорили та помирилися. Далі вирішили завжди так розв’язувати спірні ситуації. Життя налагодилося, спілкування з Ганною теж. За рік у них і донька народилася. Гуляючи з онукою, Ганна Павлівна міркувала про те, що правильно все зробила. Не можна масло у вогонь підливати .