В мого сина з дружиною, в обох, запальний характер. Св аряться з приводу та без. І так десять років. Приводи різні, а причина одна. Син лається на невістку, мовляв, вона багато витрачає. Невістка у відповідь кричить, що це він не може нормально забезпечувати сім’ю. Коли п’ять років тому невістка заваr ітніла, я зраділа. Думала, нарешті перестануть свар итися. Сварок справді поменшало, але тепер якщо вже сварилися, то кричали про ро злучення. От і докричалися. Всерйоз подали заяву на розлучення. Син заявив, що готовий залишити квартиру дружині, але натомість забере сина.
— Істерічка не має права виховувати мого сина! – кричав чоловік. — Чого ти вирішив, що він твій? Ти жодного відношення до його наро дження не маєш, — парирувала дружина. (K/K) Те, що в ході сварки невістка може ляпнути будь-що, знали всі. Тому на її слова ніхто не звернув уваги. А даремно. На судове засідання невістка принесла результати ДНК-тесту, де чорним білому було написано, що мій син не є батьком мого онука. Про всяк випадок, невістка могла підробити аналіз, я попросила перевірити ще раз. Син здав повторний аналіз, але результати повністю співпали із першим висновком. Чотири роки вважати онука та сина рідним, а тут таке відкриття! Син тепер вимагає розділу квартири, хлопчика бачити не хоче, сам ходить як прибитий мішком.
Невістка сидить у своїй, поки що спільній квартирі. Ображена та незламна. Вихваляється тим, що мати одинака, а колишній чоловік хоче з квартири вигнати. Отож… І хто в цьому винен! Нагуляла, то хоч промовчала б, і ро злучилися б тихо-мирно. Хто тебе за язик тягнув? Адже ніхто й запідозрити таке не міг. А тепер хлопчик плаче, питає, чому тато не приходить? І чому його до бабусі не пускають? А в мене серце розривається. Як хлопця втішити? Чорт із ними, із сином та невісткою. Мені онука шкода. Не знаю що буде? І як мені бути?