Ми з чоловіком розлучилися, я навіть не зрозуміла причини, він мені конкретно нічого не сказав. Просто зібрав речі і сказав, що більше не хоче жити зі мною. Я думала, що може вся справа в якійсь жінці. Але ні, він якраз таки зараз знаходиться в пошуках. У нас з чоловіком є маленька дочка, їй всього 2 роки. Але чоловік не особливо був радий її появі на світ, він більше хотів хлопчика. Але хіба дитина винна в тому, ким вона народилася… Я не розумію позицію чоловіка. Коли він пішов, мені довелося самій якось заробляти на життя. Але в садок відводити дочку поки що рано,
я вирішила попросити чоловіка посидіти з донькою в ті дні, коли я працюю в лікарні в нічну зміну. Я прийшла до колишнього чоловіка, стала йому пояснювати ситуацію. Він позіхав і дивився в телевізор, вдаючи, що не чує мене. А в кінці моєї промови сказав, що він нічого не винен. — Що ти взагалі до мене прийшла? Я ж плачу тобі кожен місяць аліменти, все більше я нічим не винен. — Але це ж твоя дитина! — І твоя теж, тому я плачу аліменти, а ти приділяй їй час. Все бувай. У мене почався справжній стрес,
я стала непомітно для себе видирати волосся на голові. А коли побачила, що у мене лисина на скроні, то постаралася взяти себе в руки. Через якийсь час моя сусідка стара жінка дізналася про мою проблему. Вона погодилася сидіти з моєю донькою скільки знадобитися, А я лише повинна купувати їй продукти і ходити в аптеку. Мене все влаштувало, так навіть сусідка допомогла мені більше, ніж батько моєї дитини.