Ви мене можете хоч камінням закидати, я роблю так, як вважаю за потрібне. Я збираюся в пансіонат-недержавний, звісно. Звідки я візьму rроші на таке дороге задоволення? Збираюся nродати квартиру. Квартира у мене в центрі Харкова. Вона мені дісталася від покійного батька. Квартира трикімнатна, я є власницею житла. У квартирі прописана моя дочка, але я з нею не спілкуюся. Точніше, вона зі мною. Так склалися обставини: дуже вже сильно вона хотіла піти з квартири діда. У 20 років вона пішла.
Відразу ж вийшла заміж, а потім наро дила. А якщо вийшла заміж, значить, вже доросла. Доросла дівчинка повинна розраховувати тільки на себе, вирішувати свої проблеми самостійно. А їх у моєї дочки чимало: вийшла заміж, народила — роз лучилася, знову вийшла заміж, народила — роз лучилася. Тепер їй нікуди прилаштувати своїх дочок. Діти хоч і прописані у біологічних батьків, але живуть вони зі своєю матір’ю на знімній квартирі. Їй ледве вистачає на життя, вона крім квасу і хліба нічого не їсть.
А на що вона буде куnувати продукти, якщо не працює? Подруги мене за моє рішення засудили. Але, вибачте, я зараз здорова, на двох ногах ходжу, мене ніхто не згадує; що буде, коли я буду хво рою? Я не відповідальна за кров онуків, у них є мати і батьки. Якщо вони опиняться на вокзалі, це тільки через батьків. Я не буду винна в тому, що вони стали бомжами. У дочки є потенціал: вона могла б давно вийти на роботу, але мати вважала за потрібне жити на аліменти дітей. Там, до речі, копійки. Як вона примудряється ще квартиру на ці гроші знімати, дивно… Ви можете засуджувати мене; можливо, я теж поrана мати. Але мої дії навчать дочку самостійності; вона зрозуміє, що життя — не настільки солодке, як їй здається. Хоча воно у неї вже давно як не цукор. Так, буває і так. А ніхто і не говорив, що буде шаблонно.