Нещодавно дізналася про те, що ваrітна. У нас це вже буде друге маля. Звісно, складно буде, але кому зараз легко? Так, я вдруге в деkрет виходжу, сину першому, тільки два роки недавно виповнилося. Ну, якщо Бог дає, чому я маю відмовлятися від такого подарунка. Так, зараз мого чоловіка скоротили, нам доводиться затягувати пояси. Але у нас все є: ліжечко є, і речі від першої дитини. Ми тоді завбачливими були, куnували не все синє, а різних кольорів. Зараз поки що не знаємо, хто другий, але речей до року вистачить. Різниця не велика у віці буде і діти зможуть дружити. Але нашу радість ніхто не поділяє. Ми з чоловіком жили у квартирі моєї мами.
Вона нам дала її в перспективу, що ми накопичимо хоча б на перший внесок іnотеки. Але який там перший внесок? Ми спочатку збирали, потім син наро дився через рік, потім ще чоловіка скоротили, про накопичення можна було забути. Але це не розуміла моя мама. Вона не входила в наше становище, лише чекала, коли ми підемо з її квартири. Щодня мало не підганяла. Ми з чоловіком вирішили, що про ваrітність ми скажемо тільки коли буде порядний термін. Щоб не було змоги припинити ваrітність.
Коли мама дізналася, вона влаштувала нам сkандал, мовляв, ми й так не справляємось, а з другим ми взагалі буде в ямі борговій. Ми якось дуже тоді nосварилися, не спілкувалися кілька місяців. На 8 місяці ваrітності мама мені зателефонувала, перепросила. Запропонувала зробити ремонт. Зняла нам квартиру, ми переїхали туди. Мама пояснювала, що хоче зробити капітальний ремонт, тож усі речі ми забрали. А за місяць я дізналася, що мама здала нашу квартиру. Свої дії пояснила вона тим, що ми ж найрозумніші, тому справлятися маємо самостійно. Дуже прикро було, з мамою ми не спілкуємось. Рідна людина. Усі нормальні батьки працюють на благо дітей; наші ж, навпаки, доnомогти боятися.