Ми з Артуром одружилися одинадцять років тому. Чотири роки тому чоловік пішов, залишивши мене з двома дітьми та з іпотекою на шиї. Мені довелося брати підробіток, щоб забезпечити себе з дітьми та мінімальні виплати з іпотеки. Моя сестра, Тома, вийшла заміж за три роки після мене. Чоловіка підбирала довго і розважливо. І не прогадала. Антон із забезпеченої сім’ї, у самого теж є бізнес. Тома живе на всьому готовому. Вона ще до весілля звільнилася з роботи і займається лише домівкою та єдиною дочкою. Ну як займається, командує кухарем, покоївкою та нянькою. Я ж орю як тато Карло. Насилу, але справляюся.
Мої діти вже обоє ходять до школи. І їм довелося стати не за віком самостійними, тому що на чиюсь допомогу мені розраховувати не доводиться. Моя мати приходить до нас нечасто. І не для того, щоби чимось допомогти. Вона приходить, щоб порівняти моє з синами життя, з життям Томи. Як можна порівнювати незрівнянне? Але вона навіщось намагається це робити. — Тома свою дочку водить на розвиваючі ігри до фахівців, а у твого молодшого дефект промови, — заявила мама під час свого чергового відвідування, коли мій молодшенький ще в садок ходив.
– Сестра може собі таке дозволити, у її чоловіка грошей кури не клюють. А в мене ні часу, ні грошей на такі заходи нема… — У Томи дочка вчить англійську та іспанську. Відвідує гуртки робототехніки, секцію з плавання, — хвалиться мама досягненнями коханої доньки та онуки. А я собі такого, звичайно, дозволити не можу… Ну ось навіщо вона до мене приходить і «сипле сіль мені на рану»? Вона від цього задоволення отримує? Ну , живи собі щасливо зі своєю Томою. Мені навіщо нерви тріпати? Заспокойся, нарешті, мама і відчепись від мене зі своєю Томою!