Вся ця історія почалася з того, що один хлопець в дитинстві захворів, тому після такого не міг мати дітей. Про цю свою особливість він чесно розповідав усім дівчатам, з якими зустрічався, окрім однієї. Ця остання чимось йому сподобалася, тому він ніяк не міг зізнатися, адже думав, що більше не побачить її після цих слів. Навіть не розумію, чому він їй не розповів? Все складалося добре до тих пір, поки радісна жінка не принесла «чудову» новина: — Ти скоро станеш татком! Від твкої хорошої звістки чоловік засмутився і пішов в парк, щоб розвіятися. Але потім, оговтавшись, почав міркувати, як йому далі бути. Як йому вчинити з тією, яка його зрадила? Про свій стан здоров’я він все ж вирішив не розповідати до появи немовляти, граючи роль щасливого батька.
А потім вже сказати все і залишити дівчину — нехай як знає, так і живе далі. Друзі звичайно ж відмовляють його від такої гри. Можливо, кажуть, що не готова вона до такого повороту подій і не потрібна їй буде ця дитина. Однак, він непохитно стояв на своєму. Як вона зі мною, так і я з нею! Через дев’ять місяців мій друг, навіть без квітів, вирішив відвідати кохану і «свою» дитину. План у нього грандіозний був: ефектно розповісти все і сказати, що він її залишає. — Заходжу я в палату, а там в тій прозорій такій колясці, лежить в рожевому хмарці диво! У мене сль ози на очі, слова вимовити не можу.
Взяв на руки і ось прямо там весь поплив. Зрозумів, що ця крихітка для мене тепер цілий світ. Я ж думав всі свої тридцять п’ять, що знаю, що таке любов. Так ось — не знав я нічого абсолютно. У мене від незнайомого мені відчуття аж ноги заніміли. Пригортаю до себе дитинча і плачу, і сміюсь. Весь світ догори дригом мені тоді перекинувся. Олексій, так звуть мого друга, татко відмінний. Сам велетень — два з копійками, а мала — дрібна, як мишеня. Треба бачити, як він її за руку веде. Скільки любові в його очах до донечці тієї. Дружині він нічого не сказав і лише молив Бога, щоб та не зізналася йому сама. Адже так у нього хоч ілюзія є, що це його дитина. Тест зробила мама Олексія.
Вона розуміла, що син не своє дитя ростить, їй його шкода було дуже, ось і зробила. Приходить вся в сль озах — і папірець йому дає. Олексій порвав його, не дивлячись, а вона плаче і воєдино клаптики складає. — Ти подивися, синку. Ти подивися лише, прошу тебе. «Спорідненість 99.9 відсотків» — тільки й зміг прочитати крізь сльози Олексій. Кажуть, те, що не можливо у людей, можливо у Господа. Дива трапляються, шановні мої. Навіть, коли на них не сподіваєшся зовсім. Я переконався…