Ми одружені вже кілька років. За весь цей час так і не вдалося порозумітися зі свекрухою. Я завжди хотіла добрих стосунків з Іриною Василівною, але на жаль – це було лише мрією. Ще до весілля Артем запросив мене до них додому. Було свято, я приготувала кокосовий тортик, купила гарні троянди. Досі пам’ятаю її вираз обличчя. Син був здивований, коли мати сказала, що не любить троянди, а на кокос у неї але ргія. Свято було зіпс оване, знайомство не вдалося. Вона всіляко давала зрозуміти, що мені тут не місце, але я намагалася зберігати гарний настрій. Минуло кілька років, і ми з Артемом розписалися.
У нас дві доньки, але навіть зараз я уникаю зустрічей зі свекрухою. Чоловік кожне 8 березня возить нас до мами, намагаючись змінити мої спогади. Добре, що ми хоч би живемо окремо. Але з кожним разом обстановка ставала все гіршою і гіршою. Я завжди готувала багато смачного перед тим, як піти в гості. Але їй це все не подобалося. М’ясо було сухим, салати пересолені, солодощі несмачні. Я почала звикати до її характеру, але одного дня все змінилося. Свекруха мала серйозний перелом ноги, і ми забрали її до себе. Вона була напрочуд мовчазна. Коли ми залишилися наодинці,
Ірина Василівна тихим голосом почала просити пробачення за той день. Вона зізналася, що рев нувала свого сина до мене, не могла усвідомити, що він уже дорослий. Я взяла її за руку і сказала, що давно вибачила. Вона сказала, що не зможе обійтися без мене і просила переїхати на якийсь час до них, поки чоловік її у відрядженні. Артема вона вже попередила, вибір залишався за мною. Я не знала, що сказати, тому що стільки років вор ожнечі негативно позначилися на моєму відношенні. Мені не хотілося за першим покликом свекрухи міняти своє життя…