Намагаючись у всьому догодити чоловікові, я поставила на собі хрест, і навіть не зрозуміла, як сама руйнувала своє життя. Але незабаром моє життя перекинулося вгору дном. Коли нам із сестрою було по 9 та 11 років, нашого батька не стало. Ми втрьох дуже тяжко це переносили, але я розуміла, що мамі складніше, адже їй довелося на собі тягнути двох дітей. Вона часто зачинялася у ванній і вила від бо лю. Я пам’ятаю ці голоси, пам’ятаю, як мама не їла, не пила, сиділа, дивилася в одну точку. Ми розуміли, що їй важко, але й нам хотілося підтримки та турботи від неї. Будучи 11-річною дитиною, я зрозуміла для себе, що жінка без чоловіка жити не може. Точніше, може, але так, як жила мама, тобто не жила, а існувала.
За два роки мама вийшла заміж за свого колегу. Ми не могли не порадіти з того, що мама перестала nити і навіть kурити покинула. Вона почала знову за собою доглядати, купувати собі сукні та ходити до салонів краси. Коли сестрі виповнилося 18, вона переїхала до іншої країни. Мені тоді було 20. Я жила в квартирі, що дісталася нам із сестрою у спадок від батька. Саме у 20 я зустріла Антона і чомусь побачила у ньому ідеального чоловіка для себе. Всі подружки відмовляли мене від такого раннього шлюбу, а мамі було однаково — вона була зайнята вітчимом. Я вийшла за Антона і почала жити по-новому, щоб у всьому йому догодити. Цілий день я планувала, виходячи з інтересів чоловіка.
Я прокидалася на 2 години раніше за Антона, тобто в 6, фарбувалася, одягалася в некомфортний для дому, але гарний для очей чоловіка одяг, готувала йому смачний сніданок і чекала, поки він прокинеться. Потім, коли він йшов на роботу, я швидко доїдала все, що залишав і теж їхала на роботу. Після роботи я ходила до тренажерної зали, а потім до повернення Антона готувала йому вечерю, займалася домашніми справами і лягала спати просто на нулі. Головне для мене було те, що Антон був задоволений мною. Незабаром його звільнили з роботи за борги. Він почав нудьгувати, тому кожних вихідних я вигадувала для нас щось цікавеньке. Наша міні-родина залишилася на моїх плечах,
бо чоловік шукати роботу не поспішав. Якось я помітила, що мої заощадження кудись зникли з моєї скриньки. Виявилося, що Антон все програв в онлайн-kазино. Тоді ми вперше посва рилися. Мені було прикро за виконану роботу і за час, витрачений заради цих rрошей, які він спустив у нікуди. Коли він назвав мене дріб’язковою і почав скаржитися, що главі сім’ї не вистачає кишенькових rрошей від мене, я не стрималася. Наступного дня я подала на ро злучення. Знаєте, розлучення – найвірніше рішення за всю нашу історію “любові”. Саме після нього я відчула себе по-справжньому щасливою.