Три роки тому я вийшла заміж за Ігоря. У нього була дванадцятирічна дочка. З колишньою дружиною у нього були стосунки жахливі. Вони до розлучення весь час скандалили і лаялися, ображали один одного в присутності дочки. А коли дівчинці виповнилася тринадцять років, її мати вирішила відправитися на заробітки за кордон, і більше не повернулася. Квартира у нас велика, і проблем з житлоплощею немає. А дітей я дуже люблю, і легко знаходжу з ними спільну мову. Коли я познайомилася з його донькою, їй вже було чотирнадцять років.
Спочатку все добре починалася. Мила, тиха, скромна дівчинка. Запитала, чи може вона тепер називати мене мамою. Я аж зворушилася. Але десь через рік почалися проблеми в школі. Вчителі стали скаржитися, що вона прогулює уроки, і зв’язалася з поганою компанією. Чоловік ходив як у воду опущений, терзав себе, що не зміг зберегти сім’ю, а його дитина страждає. Тільки ось вона не страждає. У школі майже не з’являється. Вчиться погано. Додому приходить пізно вночі. Почала курити і пити. А потім у мене стали пропадати гроші. Спочатку я не помічала цього, так як це були дрібні купюри. Але потім з гаманця пропала досить велика сума. І тоді я вирішила з нею поговорити по душах. А вона лише нахабно посміхнулася у відповідь,
і спокійно зізналася в скоєному. Я пригрозила, що розповім все батькові. Вона розсміялася мені в обличчя, і сказала, що він не повірить, тому що дуже любить її. Ігор дійсно не повірив. А дочка увійшла в роль, почала плакати, і скаржилася батькові, що я її ненавиджу, ображаю і намагаюся вижити з квартири. Ми стали постійно через неї свариться з чоловіком. Він ніяк не може уявити, що у нього така дочка. Ігор вважає її янголятком, а я лише зла мачуха.