Одружившись, ми з Вадимом стали жити в успадкованій свекрухою квартирі, яку та здавала в оренду. Ми збирали на власну квартиру, тому безкоштовне житло нам було дуже доречним. Працювали, клали гроші на рахунок. Свекруха жорстко контролювала наше життя, щоб ми, не дай Бог , не зробили з її квартири смітник. Її контроль більше дра тував Вадима, ніж мене. Але не пускати маму до її власної квартири, він не міг. От і змушений був наступити на rорло власним обуренням. Наше зі свекрухою «мирне» співіснування закінчилося в той момент, коли вона дізналася про мою ваrітність. Я сама про свою ваrітність здогадалася лише на півторамісячний термін.
Батьків до відома поки що вирішила не ставити, але свекруха сама про все здогадалася. — Ти ваrітна? — Запитала вона. — Так. Скоро станете бабусею, — не почала приховувати я. — А чому мене не запитали?! — Запитала свекруха. — Своєї оселі немає, а туди ж — наро джувати надумали! Якщо сподіваєтеся, що я вам подарую цю квартиру, то викиньте цю нісенітницю з голови! Не буде цього! У нас із Владом нічого подібного в думках не було. Ми вже нагромадили собі на однокімнатну квартиру, але хотіли накопичити ще – на двокімнатну. Про що ми з чоловіком і поінформували свекруху. Але та не захотіла заспокоїтись.
— Ви повинні були порадитися зі мною, перш ніж заво дити дитину! — верещала вона. — Це з якого такого переляkу? — Запитав Влад. — З того, що ви живете в моїй квартирі! Тому наро джувати вам чи ні, вирішуватиму я! Після цього ми з’їхали із її квартири. Спершу орендували кімнату в комуналці, потім, до народження сина, купили однокімнатну квартиру. Влад не дозволяє матері приходити до нас, забороняє бачитися з онуком. А свекруха ходить родичами та знайомими і скаржиться, мовляв, вона все робила заради нашого блага, а їй не дають бачитися з онуком.